"Без минулого немає майбутнього"

 

12 листопада 2025 року в рамках декади циклової комісії соціально-гуманітарних дисциплін в Лисичанському промислово-технологічному фаховому коледжі відбулася змістовна та надзвичайно актуальна дискусія, присвячена темі культурної спадщини та її значення для майбутнього України, яку підготувала і провела методист коледжу Лейбич Н.І.

Питання збереження спадщини сьогодні звучить особливо гостро, адже йдеться не просто про «старовинні речі», а про фундамент існування й розвитку української нації.

На початку зустрічі учасники дискутували про те, що саме ми називаємо культурною спадщиною. Було підкреслено, що це поняття набагато ширше, ніж просто історичні пам’ятки.

Спадщина — це все, що ми отримали від попередніх поколінь і що маємо обов’язково передати наступним.

Учасники колегіальної дискусії особливо наголошували, що культурна спадщина — це основа національної ідентичності. Саме вона:

·  розповідає українцям, хто ми є;

·  формує цінності та світогляд;

·  захищає нас від асиміляції;

·  об’єднує у часи випробувань.

В умовах війни та багаторічної боротьби за незалежність усвідомлення спільної історії та культури стає духовним щитом, що зміцнює суспільство та мотивує до спротиву й відновлення.

У дискусії було підкреслено, що українська історія, сповнена трагедій і героїзму, формує силу духу нації. Приклади незламності предків надихають сучасників і допомагають долати виклики.

Культурні символи — слово Шевченка, українські пісні, народні традиції — об’єднують суспільство та надають сенс у найтяжчі часи. Вони стають опорою у післявоєнній відбудові та формують моральну стійкість держави.

Культурна спадщина України є вагомим аргументом у світовому діалозі. Презентуючи її, ми доводимо своє тисячолітнє коріння та культурну приналежність до європейського простору.

Серед найвідоміших об’єктів, занесених до списку ЮНЕСКО:

·  Софійський собор у Києві;

·  Києво-Печерська Лавра;

·  Історичний центр Львова;

·  Резиденція митрополитів Буковини і Далмації;

·  Дерев’яні церкви Карпатського регіону;

·  Карпатські та степові біосферні заповідники, включно з Асканією-Нова.

Збереження цих об’єктів, особливо в умовах війни, є частиною інформаційного фронту України та сприяє міжнародній підтримці.

На дискусії було підкреслено, що сьогодні культурна спадщина України перебуває під величезною загрозою через російську агресію. Руйнування храмів, бібліотек, музеїв — це цілеспрямована атака на українську ідентичність.

За даними Міністерства культури та інформаційної політики України:

·  понад 1500 пам’яток культурної спадщини постраждали внаслідок бойових дій;

·  понад 2300 об’єктів культурної інфраструктури зруйновано або пошкоджено.

Найбільших втрат зазнали Харківська, Донецька, Одеська, Херсонська та Київська області.

У ході дискусії було також наголошено на масштабному руйнуванні культурних центрів:

·  бібліотек і книжкових фондів;

·  клубів та будинків культури, де працювали гуртки та творчі колективи;

·  музеїв, з яких окупанти масово вивозили артефакти.

Усе це гальмує передачу традицій і розвиток культурного середовища громад.

Саме тому питання захисту спадщини сьогодні перетворюється на питання національної безпеки.

Учасники обговорення розглянули, що робить Україна для захисту та відновлення культурних об’єктів:

·  розробляються нові законодавчі ініціативи з охорони культурних пам’яток;

·  здійснюється оцифрування об’єктів (3D-сканування, фотофіксація);

·  проводяться евакуація та консервація музейних фондів;

·  волонтери допомагають рятувати культурні цінності;

·  Україна співпрацює з ЮНЕСКО та ЄС у сфері реставрації.

Висновок дискусії: охорона спадщини — це не розкіш, а життєва необхідність для національного відродження.

Під час обговорення особливу увагу приділили тому, що може зробити молодь. Адже саме сучасні учні та студенти — майбутні хранителі української культури.

Кожен може:

·  вивчати історію рідного краю;

·  брати участь у культурних заходах та волонтерських ініціативах;

·  підтримувати локальні музеї та фестивалі;

·  популяризувати українську культуру у соціальних мережах;

·  відновлювати та передавати сімейні традиції.

Саме молодь здатна перетворити культурну спадщину на живий, актуальний елемент сучасності.

У ході дискусії учасники наголосили, що культурна спадщина — це не тільки пам’ять, а й економічний, освітній та соціальний ресурс.

Вона сприяє:

1.                     Розвитку креативних індустрій — дизайну, моди, кіно, музики, ремесел.

2.                     Зростанню туризму — адже збережені пам’ятки приваблюють туристів і стимулюють економіку регіонів.

3.                     Освіті та вихованню — формуванню свідомих, культурно обізнаних та відповідальних громадян.

Прикладом потенціалу культурної спадщини став ренесанс українського кіно, популярність вишиванок та народного мистецтва у світі.

У підсумку нашої дискусії прозвучала головна думка:

Культурна спадщина — це українська пам'ять, ідентичність та фундамент для майбутнього.

Вона формує цінності, зміцнює суспільство у часи кризи, сприяє розвитку освіти та економіки, підтримує міжнародний авторитет країни. Її збереження — це не лише обов’язок держави, а й громадянська місія кожного українця.

Зберігаючи минуле — творимо майбутнє України.