Якість освіти та академічна доброчесність: у ЛПТФК відбулося друге засідання педагогічної ради

     2 листопада 2026 року у Лисичанському промислово-технологічному фаховому коледжі відбулося друге засідання педагогічної ради коледжу. Захід зібрав шановних членів педагогічного колективу для ґрунтовного обговорення актуальних питань освітнього процесу та методичної роботи.

Порядок денний охоплював низку важливих тем, що стосуються якості фахової передвищої освіти.

Першим питанням розглянули академічну доброчесність як складову якості фахової передвищої освіти. Доповідачем виступила в.о. директора коледжу Н.М.Скиба.

    Логічним продовженням стала тема аналізу дотримання учасниками освітнього процесу принципів академічної доброчесності. Педагогічний колектив детально опрацював питання запобігання плагіату, списуванню, фабрикації та фальсифікації результатів навчання. Окрему увагу було приділено формуванню культури академічної доброчесності у здобувачів освіти, а також ознайомленню педагогічних працівників із сучасними інструментами перевірки академічних робіт. Відповідальними за висвітлення цього блоку питань були заступник директора з навчально-виховної роботи М.С.Фатьянова та голови циклових комісій Т.М.Петренко та С.В.Кириченко.

    Третім пунктом порядку денного стало обговорення стану методичної роботи та підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Доповідала заступник директора з навчально-виховної роботи М.С.Фатьянова.

    Завершальним етапом засідання стало обговорення підготовки та проведення атестації педагогічних працівників, яке представила в.о. директора коледжу Н.М.Скиба.

    Наприкінці заходу адміністрація коледжу звернулася до членів педагогічної ради та відповідальних осіб із проханням забезпечити надалі своєчасну та якісну підготовку матеріалів до розгляду питань порядку денного. Засідання пройшло у конструктивному та робочому руслі, сприяючи подальшому розвитку закладу освіти.

Виховні години

            02 листопада у ЛПТФК пройшли виховні години згідно плану.

Класним керівником Сарбєй А.П. з метою формування критичного мислення та захисту від маніпуляцій для здобувачів освіти групи 1ТОРп-д було проведено пізнавальну годину спілкування на тему «Фейки, маніпуляції та інформаційні пастки: цифрові інструменти протидії інформаційному шуму».

Під час заняття студенти обговорили актуальну проблему нашого часу: сьогодні ми тонемо в інформаційному надлишку, де новини надходять із месенджерів, відео — із соціальних мереж, а алгоритми самостійно вирішують, що нам показувати. Головним висновком дискусії стало усвідомлення того, що головна навички сучасної людини — це не пошук інформації, а здатність її фільтрувати.

Головні акценти та інструменти інформаційної безпеки:

1.    Матриця загрози: Учасники детально розібрали відмінності між фейками (повністю або частково вигаданою інформацією), дезінформацією (свідомим поширенням неправди з метою створення паніки чи дискредитації) та маніпуляціями (прихованим психологічним впливом через емоції та обрізаний контекст).

2.    Анатомія маніпулятивного допису: Розглянуто типові пастки, такі як клікбайт («Ви не повірите...»), фальшиві авторитети, емоційні тригери та підміна понять через статистику чи «вибіркову правду» (наприклад, маніпуляції з цифрами на кшталт «90% учасників оцінили»).

3.    Психологія обману: Обговорено, чому люди вірять брехні (ефект гри на страху чи жадібності) та як працюють «інформаційні бульбашки», коли алгоритми соцмереж показують лише те, що утримує увагу, створюючи ілюзію, ніби «всі навколо говорять про це».

4.    Алгоритм верифікації та критичне мислення: Студенти ознайомилися з чітким покроковим алгоритмом перевірки інформації:

o   Зупиніться (емоції — ворог логіки).

o   Прочитайте допис повністю, а не лише заголовок.

o   Перевірте автора, дату та знайдіть першоджерело.

o   Поставте собі 5 базових запитань: Хто це повідомляє? Звідки він це знає? Які є докази? Чи є інші джерела? Навіщо мені це повідомляють?

Особливу увагу приділили небезпеці поширення неперевіреної інформації в месенджерах за принципом ланцюгової реакції («Не знаю, чи це правда, але краще попередити...»). Учасники погодилися з тим, що натискання кнопки «Поширення» вимагає персональної відповідальності, адже одна необдумана дія може перетворити людину на інструмент маніпулятора.

Завершився заходи важливим правилом інтелектуальної чесності: «Я не знаю. Мені треба це перевірити». Визнання нестачі інформації — це не слабкість, а ознака грамотної та критично мислячої людини.

    Викладач Кравцова В.М. провела в групі 3ТОРп-д годину спілкування на тему: «Мовний фронт: чому українська мова є маркером національної безпеки».

На годині спілкування обговорили ключові тези: 

1. Фундамент державності та кордон ідентичності: Мова вийшла далеко за межі суто культурного явища — вона є зброєю, щитом та фундаментальною основою держави. Державні кордони пролягають там, де звучить державна мова, а послаблення мовних позицій створює ментальний вакуум для ворожої гібридної агресії.

2. Маркер системи «Свій / Чужий»: В умовах воєнного стану мова стає найшвидшим та найточнішим інструментом верифікації безпеки. Специфічні слова-шиболети («паляниця», «нісенітниця», «веселка») виступають недоступним для ворога кодом, а літера «Ї» стала символом партизанського спротиву на окупованих територіях.

3. Законодавча основа безпеки: Згідно зі статтею 10 Конституції України, українська мова є єдиною державною, а рішення Конституційного Суду офіційно визнало її захист елементом національної безпеки. Закон про державну мову закріплює її обов'язкове використання в публічному управлінні, освіті, медіа та сфері послуг як захисний інформаційний купол.

4. Лінгвоцид як складова геноциду: Росія століттями цілеспрямовано знищувала українську мову з метою ліквідації самої нації (Валуєвський циркуляр, Емський указ 1876 року, політика радянської русифікації). На сучасних окупованих територіях агресор повторює цей сценарій: знищує підручники, змінює вказівники та примусово русифікує школи.

5. Інформаційний та ментальний щит: Російськомовний простір усередині країни підвищує вразливість суспільства до ворожої дезінформації та ІПсО. Перехід на українську мову в щоденному спілкуванні та споживанні інформації формує ментальний кордон, який відрізає від деструктивного впливу «руского міра».

6. Світовий досвід мовної стійкості: Досвід країн Балтії (Латвії, Литви, Естонії) демонструє успішність безкомпромісної мовної політики для захисту власного безпекового простору. Відродження івриту в Ізраїлі стало ключовим фактором консолідації суспільства та формування сильної держави.

7. Мовний обов'язок: Війна остаточно розвінчала наратив «какая разніца, на каком язике». Українська мова слугує духовною бронею, а розмовляти нею — це форма прямої підтримки сил оборони на внутрішньому ментальному фронті. 

Викладач Петренко Т.М. провела годину спілкування у групах 1ПНГп-к та 2ОВп-д на тему: «Кіберпростір і закон: де закінчується свобода слова і починається кримінальна відповідальність». 

 

Захід пройшов у форматі інтерактивного турніру. Студенти розбирали реальні життєві кейси про наслідки необдуманих коментарів, аналізували міфи про інтернет-анонімність та вчилися правилам цифрової гігієни. Особливою родзинкою зустрічі стала четверта преміальна складова – авторські ребуси від викладача на правову тематику, які викликали шквал емоцій та азарту серед команд.

 

«Інтернет дає колосальні можливості, але водночас вимагає високої правової свідомості. Наше завдання – навчити молодь захищати свої права і водночас поважати закон за будь-яким екраном смартфона», – зазначила куратор заходу.

Зустріч завершилася на позитивній ноті: учасники переконалися, що цифрова грамотність і знання закону – це найкращий захист у сучасному медіапросторі.

Історичний фактчекинг без цензури: у коледжі відбувся семінар-практикум до трагічних подій 1944 року

 28.10.2026р. відбувся студентський дослідницький семінар-практикум (Workshop) «1944-й: між вигнанням тоталітаризмів та пошуком історичної правди», організований викладачем Петренко Т.М.

Захід об’єднав здобувачів освіти двох груп у форматі глибокого історичного розслідування. Замість звичних лекцій студенти працювали з архівами, аналізували документи осені 1944 року та вчилися застосовувати інструменти фактчекінгу до складних сторінок українського минулого.

Учасники дискутували про те, чому формулювання «визволення» у 1944 році є неповним без розуміння паралельного встановлення радянського контролю, масових репресій, депортацій та продовження визвольної боротьби українців.

«Історія вимагає правди, а не штампів. Навчати студентів критично мислити, аналізувати документи та бачити реальну ціну свободи – це формувати справжніх громадян України з міцним внутрішнім стрижнем», – підкреслила куратор заходу.

Захід залишив потужний емоційний та інтелектуальний слід, надихнувши молодь на глибше вивчення рідної історії та усвідомлення цінності нашої сучасної незалежності.

Радіодиктант національної єдності 2026: ЛПТФК разом з усією Україною писав «Лист, який не закінчується»

    27 жовтня 2026 року, у День української писемності та мови, Україна та українці по всьому світу вже в 27-й раз об’єдналися навколо спільної справи — Радіодиктанту національної єдності. Цьогорічний флешмоб єднання, попри всі виклики воєнного часу, вкотре довів: українське слово — це зброя, це пам’ять, це незламний код нації.

    До написання диктанту долучилися викладачі, студенти та співробітники Лисичанського промислово-технологічного фахового коледжу. Для колективу закладу, який через війну та окупацію рідного Лисичанська змушений працювати в умовах переміщення та безпекових обмежень, участь у Радіодиктанті стала не просто перевіркою грамотності, а ще одним важливим кроком до збереження власної ідентичності та єдності з Україною.

    Автором тексту Радіодиктанту національної єдності 2026 року став український письменник, поет і ветеран російсько-української війни Артур Дронь. Його твір має глибоку та символічну назву — «Лист, який не закінчується».

    За словами автора, цей текст — це спроба поговорити про особисте й важливе, про те, що кожен із нас хотів би сказати найріднішим людям, особливо коли війна територіально розділяє родини та відстані. Артур Дронь, який добровольцем пішов до лав ЗСУ у 2022 році, воював на Донеччині, Харківщині та Запоріжжі, а згодом дістав важке поранення, вклав у ці слова власний досвід втрат, надії та любові до України.

    Цьогоріч текст читали у прямому ефірі двоє дикторів: співачка й волонтерка Даша Астаф’єва та вчитель української мови й літератури Артур Пройдаков. Трансляція розпочалася об 11:00 на платформах Суспільного Мовлення — Українському Радіо, Радіо Культура, телеканалі Суспільне Культура, YouTube та в застосунках suspilne.radio і «Дія».

    Радіодиктант національної єдності — це не просто щорічна акція з перевірки правопису. Це символічний акт приналежності до українського світу. Для викладачів і студентів нашого коледжу, чия alma mater залишається на тимчасово окупованій території, а освітній процес триває в надскладних умовах, участь у такому заході — це спосіб заявити: «Ми є. Ми українці. Ми разом».

    Коли війна розділяє родини, знищує міста й намагається стерти пам’ять, саме мова стає тим незнищенним фундаментом, на якому тримається нація. Спільне написання диктанту — це момент, коли школяр і ветеран, вчитель і волонтер, студент із прифронтового міста й українець у Лондоні чи Торонто роблять одну спільну справу. Це і є справжня єдність — не абстрактна, а виражена в конкретній дії.

    Події останніх років переконливо довели: підтримка одне одного та спільні дії — це не гасло, а життєва необхідність. Радіодиктант національної єдності 2026 року, до якого долучилися викладачі, студенти й співробітники Лисичанського промислово-технологічного фахового коледжу, став ще одним підтвердженням того, що:

• Мова об’єднує покоління та регіони. Вона не має кордонів і не підкоряється окупантам.

• Спільна справа зміцнює стійкість. Коли ми разом, навіть найскладніші випробування стають здоланними.

• Підтримка одне одного — це основа виживання нації. Кожен, хто сів 27 жовтня писати диктант, зробив свій внесок у збереження української ідентичності.

    Писати Радіодиктант — це виявляти повагу до тих, хто боровся за українське слово століттями, і до тих, хто сьогодні захищає його зі зброєю в руках. ЛПТФК разом з усією Україною написав свій «Лист, який не закінчується». І поки ми пишемо, говоримо й пам’ятаємо — Україна живе й перемагає.

"Українська мова — зброя, граніт і воля"

 

    Сьогодні, 27 жовтня 2026 року  викладачем Сарбєй А.П. для здобувачів освіти коледжу та викладачів було проведено патріотичний виховний захід до Дня української писемності та мови під назвою «Українська мова — зброя, граніт і воля»  Розпочався захід з загальнонаціональної хвилини мовчання.

    Під час заходу учасники вшанували світлу пам’ять Героїв, які віддали свої життя за вільну Україну, та висловили безмежну вдячність тим, хто тримає оборону на передовій. Зокрема, згадали жителів міста Лисичанськ та випускників навчального закладу:

• Миколу Бунчука — випускника коледжу, навіки бійця 14-ї окремої механізованої бригади;
• Олександра Шуста — навіки старшого сержанта 116-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ;
• Дениса Шевцова та Станіслава Левченка — випускників коледжу;
• а також військовослужбовців і захисників:  Дмитра Місеври,  Михайла Петренка, Миколу Галіцького, Дениса Соколова,  Івана Фастова.

    Розмова про мову як духовний фундамент спирається на історичну спадщину преподобного Нестора Літописця — батька української історії та писемності. Учасникам нагадали слова Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».

Було представлено вражаючу аналітику мовної системи:

• 448 рік н. е. — перші зафіксовані слова на території сучасної України («мед» та «страва»), записані візантійським істориком Пріском Панійським.
• 256 000+ офіційно зафіксованих слів у сучасній словниковій скарбниці.
• Багатство синонімів (наприклад, 45 синонімів до слова «бити») та вбудована дзеркальна симетрія — паліндроми («Я несу гусеня», «ротатор»).
• Унікальна граматична архітектура: кличний відмінок (відновлений у 1990 році), три форми майбутнього часу та високий рівень емоційної пластичності завдяки зменшувальним формам.
  
  
  

Учасники заходу розглянули складні історичні етапи системного знищення української мови:

• 1720 рік — заборона Петра І на друк книг церковнослов'янським шрифтом та жорстка цензура.
• 1863 рік — Валуєвський циркуляр із твердженням про те, що «никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может».
• 1876 рік — Емський указ про заборону ввезення україномовних книг і нот.
• 1930-ті роки — репресії та фізичне знищення творців мови й інтелектуалів.
• 

    Попри тиск, українська фонетика вистояла, перетворившись на надійний акустичний щит. Слова-фільтри на кшталт «Паляниця» чи «Укрзалізниця» стали системою біометричної ідентифікації «свій — чужий» на блокпостах. Символом нескореності також виступила унікальна українська літера «Ї», яка на тимчасово окупованих територіях перетворилася на знак партизанського спротиву та віри в Перемогу.

    Окрему увагу приділено феномену «самоукраїнізації» після лютого 2022 року, коли перехід на українську мову став актом гідності та свідомою позицією.

Було презентовано матрицю дій («Твоя зброя на щодень»):

• Цифровий простір: українізація інтерфейсів, споживання україномовних гугл-запитів і Вікіпедії, написання ділових листів та постів виключно українською.
• Фізичний простір: вибір української мови в банкоматах і на касах самообслуговування, започаткування україномовних традицій у родинах та ідентифікація себе через мову за кордоном.
  
  

    Також відзначено світовий резонанс українського слова: нею розмовляють 45 мільйонів людей у світі (Топ-30 мов), «Заповіт» Тараса Шевченка перекладено 147 мовами, «Щедрик» Миколи Леонтовича (Carol of the Bells) став світовим різдвяним гімном, а українська мова має напівофіційний статус в окрузі Кук (штат Іллюїс, США).

    Завершився захід нагадуванням про глобальну акцію єдності — Радіодиктант національної єдності, який щороку 27 жовтня об’єднує мільйони українців по всьому світу.

«Говоріть українською. Пам'ятайте ціну кожного слова. Слава Україні! Слава її Героям-Захисникам!»

 

Виховні години

 

До 82-ї річниці вигнання нацистських окупантів із України

    Щороку 28 жовтня Україна вшановує пам'ять усіх, хто боровся проти нацистської окупації. Ця дата є днем скорботи і гордості, який нагадує кожному з нас, що боротьба за незалежність — це не просто сторінка з підручника минулого, а живий обов'язок кожного покоління. З нагоди цієї пам'ятної дати класний керівник Лисків К.В. 26.10.2026 р. провела для студентів групи 3ОВп-д виховну годину спілкування на тему «28 жовтня: День вигнання нацистських окупантів».

    Під час заходу здобувачі освіти разом із педагогом занурилися у складні сторінки українського виміру Другої світової війни, обговоривши трагічні події 1939–1945 років, коли наша країна опинилася між двох тоталітарних режимів. Учасники згадали про масштабні людські втрати під час окупації 1941–1944 років — від понад мільйона жертв Голокосту до мільйонів остарбайтерів та знищених міст і сіл. Водночас особливу увагу приділили безпрецедентній мужності українського народу та масштабам опору агресору у лавах різних армій і підпілля.

    Окремим важливим акцентом години спілкування стало розкриття історичної справедливості щодо термінів, адже у 1944 році відбулося саме вигнання нацистських окупантів, яке тоді ще не принесло справжньої свободи. Наприкінці зустрічі студенти провели паралелі із сучасністю, підкресливши, що сьогодні, коли Україна знову відстоює свій суверенітет, збереження правдивої історичної пам'яті та єднання нації є нашою головною зброєю на шляху до Перемоги. 

26.10.2026 в групі 3ТОРп-д пройшла виховна година на тему: «Вигнання нацистів, але не воля: трагічні сторінки української історії 1944 року». Годину провела класний керівник Кравцова В.М.

 Ключові тези

1944 рік — переломний, але не визвольний. 1944 рік став роком вигнання нацистських окупантів з більшої частини України. Це був кінець жахливої нацистської окупації, але не початок справжньої свободи. Україну чекала нова форма несвободи — радянська система.

Визволення відбулося ціною величезних жертв Корсунь-Шевченківська операція, визволення Києва, Харкова, Одеси, Львова та інших міст супроводжувалися колосальними втратами. Україна заплатила за це мільйонами життів військових і цивільних, зруйнованими містами і селами.

«Визволення» не означало свободи. Після вигнання нацистів радянська влада відновила репресії, колективізацію, контроль над усіма сферами життя.
Багато українців, які воювали проти нацистів, згодом стали жертвами радянських репресій.

Трагедія цивільного населення. Війна принесла не тільки бойові втрати. Депортації, голод, руйнування інфраструктури, загибель мирних жителів — усе це стало частиною трагічної спадщини 1944 року.

Пам’ять має бути чесною. Ми вшановуємо мужність українців, які боролися проти нацизму. Але справжня історична пам’ять вимагає говорити і про те, що вигнання одних окупантів не принесло волі від інших.

Урок для сьогодення. Історія 1944 року вчить:

- свобода ніколи не дається раз і назавжди;

- ціна незалежності завжди висока;

- важливо розрізняти вигнання ворога і здобуття справжньої державної самостійності.

 З метою формування національної свідомості, патріотизму, поваги до державної мови, усвідомлення її значення для збереження національної ідентичності та зміцнення національної безпеки України для здобувачів освіти І курсу 1 ТОРп-к спеціальності G11 «Машинобудування» було проведено виховну годину на тему «Мовний фронт: чому українська мова є маркером національної безпеки».

Під час заходу увагу здобувачів освіти було зосереджено на ролі української мови в історії становлення української державності, збереженні культурної спадщини та формуванні національної єдності. Обговорено значення державної мови в умовах повномасштабної війни, її роль у протидії інформаційним загрозам, збереженні українського культурного простору та зміцненні громадянської стійкості суспільства.

Особливу увагу приділено поняттю «мовний фронт», яке символізує щоденну відповідальність кожного громадянина за збереження й розвиток української мови. Здобувачі освіти дійшли висновку, що мовна культура, свідоме використання державної мови в навчанні, професійному спілкуванні та повсякденному житті є важливими складовими громадянської позиції.

У ході виховної години обговорювалися питання мовної стійкості, відповідального споживання інформації, розпізнавання маніпулятивних повідомлень і дотримання культури спілкування в соціальних мережах. Здобувачі освіти мали можливість висловити власні думки щодо значення української мови для молодого покоління та її місця в майбутній професійній діяльності.

Захід сприяв розвитку критичного мислення, громадянської відповідальності, поваги до української історії, культури й мовних традицій. Особливий акцент зроблено на тому, що володіння державною мовою та її повсякденне використання є не лише засобом комунікації, а й важливим чинником суспільної згуртованості та збереження національної ідентичності.

Виховання мовної свідомості молоді, утвердження української мови в освітньому середовищі та формування активної громадянської позиції залишаються важливими напрямами виховної роботи закладу фахової передвищої освіти.