Як/чи українським студентам сьогодні вивчати історію країни - агресора

 15.04.2024р. викладач Кириченко С.В. в рамках декади ЦК соціально-гуманітарних дисциплін провела захід "Як/чи українським студентам сьогодні вивчати історію країни - агресора".

Коли у країні йде війна, всі прагнуть зрозуміти її причини й передумови, а тому в суспільстві виникає підвищена увага до викладання дисциплін суспільно-гуманітарного циклу в закладах освіти. Закономірно, піднімаються питання про вивчення мови й історії країни-агресора. Уже сьогодні є пропозиції переглянути навчальну програму з літератури. Ці питання викликають значний резонанс і відгук як серед професіоналів, так і серед так-званих «диванних експертів». Які є особливості, перспективи й ризики викладання історії росії – країни, з якою ми змушені воювати сьогодні?

    Російський імперіалізм, російське бажання відновити колишню велич росії та СРСР свідчить про те, що росія не уявляє собі своєї зовнішньої політики без контролю над Україною. Ми всі пам’ятаємо фразу путіна про те, що розпад СРСР є найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття. Росія не уявляє собі своєї зовнішньої політики без контролю над Україною. Тому рано чи пізно це мало статися. Зрештою, історія понад трьохсотлітніх наших стосунків з Росією показує, що Росія завжди хоче бути "старшим братом" та керувати, пригноблювати та обмежувати. Тому сподіватися на те, що Росія мала інші плани стосовно України, не варто. Якби в Україні краще розуміли суспільно-політичні процеси, тенденції та загрози, які йдуть від північного сусіда, то були б більш готовими до повномасштабної війни. Зокрема, більше уваги приділяли б обороноздатності та протидії в інформаційній війні.

Чи треба вивчати Росію?

Українцям зараз потрібно вивчати Росію, аби її перемогти.

Щоб ворога перемогти, його треба розуміти, треба знати його сильні та слабкі сторони. Треба знати, чого остерігатися та як завдати якнайбільше втрат нашому ворогові. А це неможливо зробити без науково-аналітичного, системного аналізу та досліджень. Тому, має бути державна підтримка таких наукових досліджень. Процеси в Росії досліджують спеціалізовані структури та аналітичні центри. А також – науковці, працівники вишів та студенти.

Як вивчати Росію?

Досліджувати суспільно-політичні процеси, які є в Росії, дуже важко. Адже росіяни дотримуються цензури, контролюють інформацію та закрили доступ чи не до всіх відкритих джерел.

Втім Росія не може контролювати весь інформаційний простір. Тому час від часу науковцям вдається отримувати потрібну інформацію. Звісно, російська мова та культура дослідникам не цікава. А ось наукові монографії – потрібні.

Якщо ми зможемо показати, що російська наука викривляє факти та є інструментом в руках влади для реалізації зовнішньої політики, то ми повинні це вивчати. І дуже багато студентів хочуть досліджувати ці питання: російсько-української війни, інформаційної та гібридної війни росії проти України, безпеки.

 Історичні фейки

 

Почнемо заперечувати.

Герб Московії не від Золотої орди походить - двоголовий орел спочатку був родовим гербом Палеологів (які зробили його державним гербом Візантійської імперії вже у останній період її існування, до цього використовувався одноголовий орел, хрести та інша символіка) і його на Московію привезла дружина московського князя Івана ІІІ - візантійська принцеса Софія Палеолог.

Монета хана Джанібека (як і інших ханів) звалися данг (похідне від дирхема), а ніякий не руб. Звідси, до слова, назва московської срібної монети - дєньги, а також казахстанської теньге. Звісно, і російські "деньги" - теж звідти. Тоді як український термін "гроші" - європейського походження.

А руб - шматок гривни відрубаний, 1/4 її частина, і з`явився він на Москві лише у ХІV столітті, очевидно з Новгорода, який тоді був незалежною торгівельною респулікою-державою, яка мала власну валюту - ту ж таки гривну, яка у свою чергу походить з Києва, колонією якого був колись Новгород.

Синьо-червоний "штандарт хана" (невідомо якого) на цій картинці - теж підробка. Зате точно відомо, що російський "аквафреш" було скопійовано за часів Петра І в якості прапора московитського торгівельного (лише торгівельного, тобто цивільного) флоту (указ № 2921 від 1705 року), оскільки за законами мореплавства корабель мусив мати прапор аби ідентифікувати його приналежність.

А державного прапора ані Московське царство, ані Російська імперія до середини ХІХ століття взагалі не мали. Але 1858 року святкування підписання Паризького мирного трактату, який закінчив Кримську війну, французи вивісили прапор російського торгівельного флоту за відсутності державного, що викликало обурення в Петербурзі, тим більше, що він був схожий на прапор Франції, однієї з країн, що перемогли Росію у Кримській кампанії.

Тоді імператор Олександр ІІ наказав прийняти нарешті офіційний прапор Росії, але не "аквафреш", а чорно-жовто-білий. "Аквафреш" з того часу мали використовувати лише приватні особи, він так і залишався неофіційним, "цивільним".

І лише імператор Микола ІІ 1896 року затвердив статус біло-синьо-червоного прапора як національного, притому чорно-жовто-білий прапор офіційно так і не було скасовано як державний, тобто з 1896 по 1917 рік Росія, як і належить країні-непорозумінню, де все не слава Богу, мала одразу два державних прапора, що з точки зору здорового глузду та геральдики є цілковитим нонсенсом.

Щоб розставити усі крапки над відомою літерою. Не було синьо-жовтого (так само, як і жовто-синього) прапора у добу середньовічної Руси. Тоді ще й геральдики не було - ця наука з'являється лише у ХІІ столітті. Використовувались переважно стяги трикутно-клинової форми червоного кольору. Тоді вони мали суто прикладне, воєнне значення. Володимир Великий мав власний родовий знак - золотий тризуб на синьому тлі, але прапором його вважати не можна.

Ну і слово "язик" (язице) прийшло на Московію зі слов`янської мови, але аж ніяк не з Орди. Москва, особливо наприкінці ХVІІІ-початку ХІХ століття дуже багато запозичила слів з української, польської та інших мов. Ще 1778 року росіський лінгвіст і літературний критик Федір Карін жорстоко лаяв письменників "ломоносівської" школи за те, що ті (увага!) спотворюють російську мову слов`янізмами.

Аби успішно боротися з ворогом треба знати його справжню історію. А про все це наразі мало відомо. І не лише у нас, але й на росії. Бо кремлівська пропаганді усіляко ховає свою справжню історію, привласнюючи чужу, так само, як мову і взагалі культуру.